Наша гордість

Дивлюсь в вікно я з болем, неначе дитинча.

Зима гуляє полем, а весноньки – нема.

І днями, і ночами на серденьку журба,

Маленькими очами  те диво вигляда.

Зима ще залишилась, морозить і лютує.

Скоріш би я умилась тим ароматом, що весна дарує!

 Набрид уже й сніжок, набрид уже цей холод

Пташок замучить сніг, і їх  погубить голод

Здається, вже й сіяло те сонечко чудово,

Та знову хмарно стало і зовсім не казково.

Травичка вже виднілась і я її торкалась.

Вона на сонці грілась і весело сміялась.

Та знов зима та наступила, все це зіпсувала,

Землю пухом білим вкрила та ще й реготала.

Здається, що ніколи весна вже не настане.

Здається, що ніколи і сніг той не розтане.

І будемо ми жити із вічною зимою,

І будемо тужити за теплою весною.

        Людино, схаменись!

Природу предивну, казкову

Так нищить людина зла.

І всю красу пречудову

Безжально ганьбить вона.

Ну, що ж природа для неї зробила?

За що так знущається?

Вона лиш світ новий відкрила,

Чому так підступно карається?

Чарівнії квіти, прекрасні дерева,

Великі сади і гаї.

Що ще тобі, людино, треба?

Збережи ці дива ти свої,

Бо зникне природа уже назавжди.

Поки не пізно, ти з нею здружись!

Людино! Благаю тебе, схаменись.

            Мій край

Україна - рідний край,

Ти - мій сад і любий гай,

Ти - моє дитинство миле,

І дзвінкове, і щасливе.

Протікають тут річки

Та озера сині.

Де ще краще на землі,

Як у цій країні!

                 Моє село

Люблю село своє чудове,

Воно красиве і казкове.

Там мальовничі є долини,

Високі  і низькі хатини.

Текла колись там річка Полигля,

Від неї й назва нашого села.

                               Україна

Ми живем у країні – прекрасній,  чудовій .

Ми живем в Україні – краї щирім, казковім.

Дорогим  є  усе там: і чарівнії гори, і широкі моря.

Там живеш ти не сам, там родина твоя.

І лелеки на крилах добробут дарують

І ластівки білокрилі лиш радість віщують.

Наша пісня і мова по світу лунає,

 Найщиріша розмова всіх до купи єднає.

                   Бабуся

Сьогодні ясно світить сонце,

Літають бджоли і жуки.

Надворі чути спів бабусі

Про любий гай у далечі.

Бабуся лагідно сміється

Рукою хустку поправля,

А я задумливо дивлюся

В її співучії уста.

                  Любій матусі

Який чудовий сьогодні день!

Хочеться співати безліч пісень.

Але ми просто тебе привітаєм,

Щастя й радості побажаєм.

Всього найкращого в житті.

І хай всміхаються тобі

Усі квітки й дерева,

Бо ти для них сьогодні королева.

А ми вклоняємось Тобі, матусю!

Ти -  найкраща у світі!

За все, що робиш ти для нас, ми дякуємо щиро.

Здоров’я, успіху Тобі, краси, багатства й миру!

           Мамине свято

Березневе мами свято

На щастя і добро багате.

Не лишає нікого байдужим:

Ні малих, ні людей дужих.

Всі вітають свою неньку,

Свою квіточку рідненьку.

Хто букетиком лілеї,

Хто читає вірш для неї.

А я тихенько підійду

Й матусю приголублю,

Міцно-міцно її обніму,

Скажу, що дуже люблю.

                 Друг

У зливу завжди допоможе,

Всі труднощі він переможе,

З біди  він витягне мене,

Ніколи боком не мине.

Він має серце непросте,

Воно у нього – золоте.

Не сперечайтеся зі мною:

Мій друг – найкращий в світі цьому.

І пам’ятайте ще завжди: по світі з дружбою треба йти.

                  Люблю весну

Люблю весну, та хто її не любить

Цей теплий, свіжий, ніжний аромат.

І запах квітів так голубить губи,

І розпускається чудовий сад.

Люблю весну, коли казково птах радіє,

І радість цю дарує крізь віки.

Коли калина у гайочку квітне.

І розливаються прозорії річки.

Люблю весну…

                     Зима

Падають ясні сніжинки з неба,

Їх ловити нам не треба,

А дивитись й милуватись,

З гірки на санках кататись.

Ліпити ще й сніговика.

Щоб не змерзнути в цей час,

Треба мати про запас

Дві пари рукавиць.

А головне узимку зробити годівнички,

Щоб поласували ще й синички

У білій хустці і пальтові

Йде до нас зима.

Шубочки приносить нові,

Бо в нас таких нема.

Щедро землю посипає

Сріблом чарівним,

Діток на санках катає,

Усе здається неземним!

                                 Мрія

Якби була я пташкою, і крила власні мала,

Я б літала, веселилась і горя не знала.

Облетіла б усі гори, океани і моря,

Я б знайшла свій край рідніший…

 Однак це - лиш мрія моя.

                  Гроза

Був гарний день,

Світило ясно сонце,

Воно раділо й заглядало у віконце.

Усіх своїм промінням зігрівало,

Та чорна хмара все це перервала.

Вона насупила темні бровиська

І залила водою усі пасовиська!

Почувся стукіт-грукіт десь далеко,

Вгорі махнули крилами лелеки,

Сяйнула блискавка блискуча,

Що аж здригнулася земля могуча…

Ще довго ця гроза тривала,

Та згодом вона відлунала.

                          Осінь

Осінь чудова до нас вже прийшла,

Щастя і радості всім принесла,

Золотистою ковдрою землю покрила,

Птахів у вирій вона відрядила,

Чарівним пензликом все навкруги фарбувала,

А коли стомилась, зиму кликати стала.

                        Осінь

Осене, осене золотава,

Чарівнице ти русява.

Ходиш, бродиш по стежках,

По лісах і по лужках.

Дивним пензликом казково

Ти фарбуєш так чудово

І травичку, і листки,

Не забула ще й квітки.

З неба дощиком золотисто

Землю вкрила ти барвисто.

І тепер вона уся,

Наче пава золота.

                       Ніч      

Ніч темна й глибока вже наступила,

Й сонним покривалом все навкруги накрила.

І лиш місяць, і лиш зорі з неба виглядають

На добраніч! На добраніч! Всім вони бажають.

І не треба нам кричати, бігати, сміятись,

Треба просто прилягти, заснути постаратись.

І тоді будуть снитись нам сни золотії,

А вгорі літатимуть ангели чарівнії.

                            Ялинка

Росла у лісі ялинка зимова,

Така вона неперевершена й чудова,

І невеличка, і пишненька,

А ще яскраво зелененька.

Свої гілки колючі розпускає,

Нікого близько не підпускає,

Всі милувались красою здалека,

Та трапилась з нею пригода  така:

Якось лісом йшов чоловік старий,

З вигляду видно було, що міцний,

В руках у нього - сокира страшнюча.

Ішов, ішов, зупинився біля красуні зеленої,

Махнув сокирою зі швидкості шаленої.

Ялиночка ж та нічого не розуміла,

Кричати й втікати вона ж бо не вміла.

Зрубав її, впала додолу,

Кинув на плечі й поніс додому.

Ялинка бідолашна лиш сльози втирала,

Іншого виходу вона не мала.

Куди поділась та жалість людська?

Куди ж бо зникла вона?

Напевно, десь заховалась в пітьмі,

Більше її нам не знайти.

І залишиться лиш жорстокість людська,

Бо не повернеться більше ялинка ось ця.